Я думаю, чи є на світі сила, Яка все українське би скосила? І скільки треба тут людей гнобити, Щоб на коліна всіх нас посадити?... Мабуть таки не зможуть це зробити, Бо треба тоді кожного убити: - Усіх, хто розуміє українську, Усіх, хто в школі вчив колись англійську. Хто пив колись горілку та їв

  Колись все стане так, як має бути, Колись підніму погляд в небеса І запитаю,- Як мені забути, Роки страждання, де ж моя краса? Я знаю, що ніколи не почую Ту відповідь - це хрест я свій несу! Болить душа, коли життя корчую, А може слава Богу та Ісу… А може треба просто пережити, А може треба поле

Жизнь,словно море.                                         Море бурлящее волны вздымает, Пеной морскою песок покрывает, Ветер со свистом играет в спирали, И к горизонту уносится в дАли,   Чайки дерутся,сбиваются в кучу, Солнце не может прорваться сквозь тучу, Море бушует и гнев свой с волной,

Дождик моросящий.                                           Дождик моросящий, Не приносит радость, И кому-то грустно, На душе-усталость,   Капельки на веточках, Будут вниз стремиться, В луже,что под деревом, Смогут очутиться,   Наполняясь капельками, Лужа разрастается, Вот-дождём омытая, Почка

Болотный десант Калашникову Ю.И. – командиру МИ-8 и всем друзьям – вертолётчикам Севера – посвящаю   Вертолёт качается как люлька, одурев от грохота винтов. У двери – задраенного люка – вахтенный десант к прыжку готов. Под бортом болотные каверны, их воронки ржавчиной полны. Так была распахнута,