Я думаю, чи є на світі сила,
Яка все українське би скосила?
І скільки треба тут людей гнобити,
Щоб на коліна всіх нас посадити?...
Мабуть таки не зможуть це зробити,
Бо треба тоді кожного убити: -
Усіх, хто розуміє українську,
Усіх, хто в школі вчив колись англійську.
Хто пив колись горілку та їв сало,
Кого колись в «бандери» записали,
Хто вміє хоч на чомусь таки грати,
Таких прийдеться кинути за грати,
А тих, хто своїм голосом співає,
мабуть сам ректор хором розстріляє…
Забув – за тих, що вишита сорочка,
У кого заплітає косу дочка,
Хто вміє ще вареники ліпити,
Хто на весіллях пику вміє бити,
Усіх отих судитимуть – довічно!
А тих, що пишуть – четвертують лічно!
Тепер нам не потрібні патріоти, -
Тупі підходять, або ідіоти!
І нація цвістиме, наче квітка,
Держава для нас буде власна клітка,
А ми, як звірі звідти виглядати,
Щоб не впізнали зразу батько й мати…
Така собі ідилія без браку!
А може, українці, геть це в ...раку…
І будемо так жити, як бажаєм,
Багато, мило, з добрим урожаєм,
Старатись, садовина щоб не всохла,
Корова у сусіда щоб не здохла,
Щоби з кумою пізно не сидіти,
Розумними щоб виростали діти…
А керувала всім – Народна Рада,
Щоб Україна завжди була рада!
І вибирати тільки із народу,
щоб не робили партію із роду!
Все розумію - тупість і красу,
невігластво невивченої мови,
ворожу. ненависну смерть-косу,
забуті свого дому десь пороги...
Та тільки я ніяк вже не збагну,
і хто це сміє рота тут відкрити,
і перли розкидати по багну,
хоч сам не вміє зовсім говорити...