Ми можемо

Ми можемо привикнути  до всього –

 Веселого, сумного чи німого,

 Яскравого чи темного, як нічка,

Вродливого, гарячого, як пічка…

Тверезого чи пяного, як  знати,

І мертвого, якому вже не встати,

Правдивого, що так гризе печінку,

Лиш, Боже, борони – брехливу жінку!

Навіщо розум жінку виділяє?

І чоловік, буває, загуляє,

І він не завжди все по-правді скаже,

Не всіх коханок щиро вам покаже…

Але ніколи він так не зіграє, 

Ніколи він так вас не покарає,

Як зробить це майстерно  тільки жінка

– пухнаста і холодна, як сніжинка…

Та як не покрути – не покохати

Людину, що вже навчена брехати…

Ми можемо привикнути до всього

– Багатого чи бідного, сліпого…